Велопробіг старшокласників Михайлючцької ЗОШ І-ІІІ ст

       …Війна.  Вона принесла горе в кожну домівку Шепетівського району  і в кожну українську хату.   Гинули не тільки воїни, а й  цивільне населення:  під час воєнних операцій, в гестапівських катівнях, під час  масових розстрілів, гинули на каторжних роботах,   горіли у спалених хатах.  

  Про ті роки  у кожному  місті, містечку, в кожному селі  нашої Вітчизни  сьогодні нам нагадують обеліски. Подекуди вони величні, в інших місцях  скромніші,   а  є  зовсім непомітні.   Всі вони  мовчазні, але разом з тим  це німі свідки  далеких подій.

Над ними  схиляються  тендітні  берізки та  вікові дуби, між гіллям яких  голубіють небеса,   а  стрункі ялинки стоять біля них почесною вартою .

Про події того періоду  в  Михайлюцькій школі зібрано багато спогадів  старожилів,  ветеранів  Великої  Вітчизняної  війни. Діти  цікавляться історичними  фактами, зустрічаються з живими свідками, записують спогади, беруть участь  у  пошукових експедиціях.

Старшокласники  Михайлюцької  ЗОШ І-ІІІ ст.   провели  туристсько – краєзнавчу естафеті  пам’яті. Учні  відвідали пам’ятні  місця  навколишніх сіл. Маршрут велосипедного пробігу проходив  через  сім  населених  пунктів  Михайлюцької  та  Городнявської   селищних  рад .  Стартував  він в селі  Михайлючка, де встановлено  пам’ятник  загиблим  воїнам  в 1968  році. Відкриття  проходило  9 травня .   На   стелах золотом  вписано  153 прізвища  полеглих жителів  навколишніх  сіл. 

Обеліск  зображує  воїна  - визволителя з  автоматом  в  руках, поряд  з ним  мати  Вітчизна, яка  проводжає  його  на  бій.  Саме  тут  щорічно -  9  травня  проходить   святковий  мітинг присвячений  Дню Великої  Перемоги. 

В селі  Майдан –Лабунь , на  громадському  кладовищі,  похований  народний месник,  якого  звірські закатували  фашисти.

…Михайлючку оточують густі ліси, в роки  війни саме в них,  переховувалися невеличкі загони партизанів. Вони складались з військових, які  потрапили в оточення і не змогли догнати фронт, а також з місцевих жителів. Зі спогадів Марценюк Ганни: «Одним з  невловимих месників  був  Марценюк Євген. До війни  він  втратив руку на місцевому заводі вогнетривів, тому не був мобілізований на фронт. Тривалий час він брав участь в диверсіях на залізниці, нападах на поліцейську дільницю. Євген був зв’язковим у партизанському загоні. Він брав участь в захопленні шефа місцевої поліції Гайта, який потім був страчений партизанами. За доносом,  Марценюк Є. був схоплений поліцаями під час каральної операції. Фашисти декілька днів допитували його про  зв'язок з партизанами, від  катувань  він  помер. Його тіло кинули під укіс залізничної колії. Вночі мати таємно забрала тіло свого сина і поховала на кладовищі в селі Майдан-Лабунь».

Могила  Марценюка  Євгена  село  Майдан – Лабунь 

 *

 Далі учасники зупинилися  в густому  лісі, неподалік села  Михайлючка.

… Хатина Ловінських  стояла  серед густого  лісу, єдиний син яких  пішов добровольцем захищати рідний край. Господарством займалися  мати  та невістка,  у батька Йосип  була чоловіча робота.  Перших трьох дівчаток він привів на весні 1942 року з села Червоний  Цвіт. Родина заховала їх на горищі. Дівчатка переховувалися  декілька діб. Вони бачили  як ночами  жінки  палили  піч  і  випікали великі буханки хлібу. Вдосвіта  чоловік викладав хлібини у віз і зникав серед дерев.  А наділі, коли німці робили облави, для вивезення молоді  до  Германії   Йосип приводив до домівки молодих юнаків та дівчат, жителів навколишніх сіл і переховував.

 Населення   боялося  допомагати  партизанам,  а  родина  Ловінських  мала  постійний  зв’язок  з  месниками.  З весни  1942 р до літа 1943 р Ловінські давали  притулок пораненим,  рятували молодь  від вивезення до Германії, випікали хліб партизанам,  передавали потрібну  інформацію  в загін партизанів.    Влітку 1943  році до хати  лісничого на мотоциклах приїхали  поліцаї. Господаря  вдома не було. Карателі  зачинили  матір  з  невісткою в будинку і спалили  живцем.  Цілу добу  над лісом стояв  дим. Коли Йосип повернувся, згарище вже почорніло. Все, що залишилося  від  рідних  від  поховав  на  своєму  подвір’ї, а сам  подався до партизан. 

Після звільненя,  Ловінський  Йосип пішов добровольцем  на фронт.  Та  в боях за Шепетівку  був  тяжко поранений. До Михайлючки повернувся  в лютому 1945 року, відвідав могилу  своїх рідних і заповів  «Коли я помру, то моє місце  біля моєї  дружини і невістки ».

 Зовсім  трохи залишалося до  Перемого, та  Йосип не дожив до цього світлого дня. В квітні  1945 року від  ран та душевного  болю він помер, і був  похований   біля могили його родини.   В 1969 році  на могилах  були  встановлені  обеліски,  які  виготовили  на  місцевому  заводі  вогнетривів.

 

Неподалік    Михайлючки , ( 8км) розташоване  село  Дубіївка.

До  50 річниці визволення  України , в 1994 році  було  встановлено гранітний  камінь висотою  2,5 метри.   На  ньому  викарбовано  29 прізвищ загиблих земляків.  Біля  обеліску  воїнам – односельчанам  завжди ростуть квітів.

Наступне  село  Городнявка .

На честь  30  річниці  Великої  Перемоги  в центрі  села було встановлено обеліск  воїнам - односельчанам. Скульптура  зображує вдову з  маленьким  сином, які  прийшли  поклонитися  загиблим.  Поряд  стела на якій  вписано 50 прізвищ. Щороку  9 травня жителі  села  приходять пом’янути  загиблих.

Учасники  краєзнавчого  велопоходу  відвідали також  село Червоний – Цвіт. Тут з 1954  року знаходиться братська  могила.   Саме  до цієї  могили   були звезені  і  поховані  77 воїнів, які загинули  під час  звільнення  навколишніх  сіл,  чиї могили  були розкидані  по  околицях.  Сюди  також перепоховали  воїнів,  які померли  у  військовому госпіталі. В січні 1944 році  він  розташовувався  в приміщенні Михайлюцької  школи.   В 1974 році  до цієї могили  перепоховали  ще  32 воїнів, їхні могили знаходилися  в  навколишніх лісах .

Над братською  могилою височіє  стела, на  якій   викарбовано прізвища всіх хто  похований.  Прапор  Перемоги .

*

Восени  1943  року через  околиці  села  Конотоп , що  в  шести  кілометрах  від  Михайлючки,  проходило  партизанське  з’єднання  Сидора  Ковпака .  Народні  месники   поверталися з карпатського  рейду.  За переказами  старожилів  три доби партизанський  обоз з боями просувався  на  зустріч лінії  фронту.  Саме  під час  цього  переходу і з’явилася  могила  невідомого  партизана.  Протягом 70 років могилу доглядають учні  місцевої школи. Встановити  ім’я загиблого  партизана  не вдалося.  

*

       Неподалік села  Конотоп  знаходиться  ще  одна  могила часів  Великої  вітчизняної  війни .

…Підрозділи 148-ї стрілецької дивізії розпочали визволення Шепетівщини від фашистських загарбників.  12 січня  її бійці  підійшли до села Михайлючка.  Ворог, надаючи важливе  значення цьому рубежу оборони, сконцентрували усі свої частини  чинячи  шалений опір. Крім того, 11січня гітлерівське командування перекинуло на цей рубіж оборони 196 інженерний батальйон, який використовувався  як стрілецький підрозділ.  Після запеклих боїв одразу визволити село не вдалося. 13 січня о 22годині після артилерійської підготовки і рішучої атаки піхоти окупанти були вибиті з нашого  села.  В цьому бою був важко  поранений капітан медичної служби Олександр Волков. Його  залишили  на лікування  в селі Конотоп. Та 6 лютого1944 року  він помер  і був  похоронений на околиці  села .