Річниця "Бабиного Яру"

Великий Боже, ми з твоєї згоди

Проходимо дорогу в Бабин Яр,

Де смертю ти поєднуєш народи,

Щоб зберегти життя й свободи дар.

Втіши плачі і зойки в тьмі глибокій,

Серця розбиті ласкою вгорни.

Даруй святому праху вічний спокій,

                                                                     Благословенні, непробудні сни.

Д. Павличко

29 вересня  в  Михайлюцькій школі  було проведено загальношкільний  урок пам’яті   присвячений   75 річниці  трагедії Бабиного Яру та « Бабиних Ярів України».

Бабин Яр - урочище у північно-західній частині Києва, між районами Лук‘янівка та Сирець. Він став всесвітньо відомим через масові розстріли цивільного населення, військовополонених,  що проводились окупаційними військами у 1941 р.

Бабин Яр.....Тут розстрілювали, тут спалювали трупи і тут просівали попіл.

  Після Другої світової війни назва київського яру стала символом людської трагедії. Так історично склалося, що Бабин Яр і в Україні, й у світі втілює значно більше, ніж географічна назва, а є одною із трагічних адрес масових розстрілів часів Другої світової війни. У літописі глобальної єврейської Катастрофи (Шоа) саме з цією київською місцевістю пов’язують початок Голокосту в Європі,  хоча насправді  масове винищення  єврейського населення  розпочалося з початком Другої  Світової війни.

 Історія Бабиного Яру  страшна і повчальна. Десятки тисяч жертв - це реальна ціна за людську безвідповідальність і маніакальне бажання панувати над світом. Водночас  це повчальний урок для нинішнього покоління, яке має знати усю правду про одну з найбільших трагедій людства.

З історії села Михайлючка.

     З серпня 1941 року в селі  встановлюється  німецька  влада. В приміщенні  заводської пожежної охорони фашисти організували  поліцейську  дільницю. Зразу ж  була  проведена каральна експедиція із знищення євреїв та  активістів села.

      Нацисти  приїхали  з Шепетівки на  декількох  мотоциклах. Всі жителі  села, хто мав можливість, повідомляли євреїв про небезпеку. Часто переховували  їхні  сім’ї.  Першими  були  схоплені  Гутман   -начальник  цеху  Майдан-Вильського  комбінату  вогнетривів,  Криштуп  - начальник  пожежної охорони,   Лузь -  експедитор  комбінату. Розстріляли  їх  разом і наказали  сироті  Лотику- вихованцю  колгоспу, - давши  плату  годинник  убитого  Гутмана, поховати,.

Єврейського  підлітка  Левіна Сьомку  прив’язали  до  підводи,  дали  в руки  ящик  з  камінням і  погнали  на  Конотоп. Там  забрали  з  хати  старого Песя (мав  свою  корчму ) обрізали  йому  бороду , прив’язали  разом  із  Сьомкою  до підводи . 

Тепер  їх  погнали  на  Михайлючку,  дорогою  жорстоко  били . Розстріляли  їх  за  селом,  по дорозі  на  Городнявку.

 Час може зарубцювати рани. Та він безсилий загасити нашу пам’ять. Шовінізм і ксенофобію не можна перемогти лише силовими чи чисто політичними методами. Боротьба з цим злом проходить через душі людей. Крапку може поставити лише перемога людського розуму та волі.